22.4.2025
15 minutes
Артур Мхітарян
29.4.2025
10 minutes
Ми змінили будівельний ринок України. Інші почали нас копіювати. Артур Мхітарян: $ 118 млн
Як починався ваш перший бізнес — комп’ютерний клуб «Планета X»?
Це довга історія. Усе почалося, коли я навчався в школі. Ми з друзями дізналися, що на вулиці Ломоносова є занедбана нежитлова будівля, де колись за радянських часів була дискотека. Приміщення було в жахливому стані, але розташовувалося в непоганому місці. Мені тоді було 15 років. Ми з компанією хлопців вирішили взятися за цей проєкт. Нам вдалося домовитися про приміщення — його нам дали, щоб ми приводили його до ладу. Грошей було обмаль, на кишенькові кошти ми купували фарбу, валики, матеріали. Разом із друзями та моєю дівчиною ми фарбували, ремонтували, приводили будівлю до порядку.
Спочатку ми хотіли зробити дискотеку. Розуміння, як вести бізнес, у нас не було. Ми вважали, що головне — відремонтувати приміщення, поставити діджея, звук, людину на вході для продажу квитків, і все запрацює. За пару місяців приміщення вже почало виглядати пристойно, хоча роботи ще було багато. Ми домовилися з друзями не розповідати батькам, бо вони б нам не дозволили займатися таким проєктом. Але один із товаришів пробовкнувся, його батьки повідомили решту, і одного дня, коли ми фарбували стіни, прийшла делегація на чолі з моїм батьком.
Батько сказав: «Що ви робите? Дах протікає, район поганий, це не те». Загалом, нам заборонили продовжувати. Ми намагалися заперечувати, казали, що вклали купу часу й сил, що нам нічого ні від кого не треба. Але батько наполіг: «Пообіцяй, що не займатимешся цим. Закінчи навчання, зосередься на ньому, а потім я дам тобі нормальне приміщення, і ти зробиш клуб». Пропозиція була привабливою, і я погодився.
Я закінчив ліцей, і батько дав приміщення, але воно виявилося непридатним для дискотеки. Це було цокольне приміщення на вулиці Ахматової, з маленькими кімнатами, цегляними стінами та величезними перекриттями. Для клубу потрібен великий відкритий простір, а тут це було неможливо. Я почав думати, що робити. У мене був друг, у якого вже був комп’ютерний клуб. Він розповів, як це працює: скільки коштує година гри, які тонкощі й нюанси бізнесу, хто потрібен — бухгалтер, адміністратор тощо. Він дав повний розклад.
Я зрозумів, що це приміщення ідеально підходить для комп’ютерного клубу. Район був оточений житловими будинками, потенційних клієнтів було багато. Ми найняли хлопців, які добре фарбували, оформили приміщення в стилі планет — назвали клуб «Планета X». Купили комп’ютери й відкрили клуб. Це став мій перший бізнес, і він добре працював. Через 10 років я продав його майже за мільйон доларів. Це був успішний проєкт.
Скільки вам було років, коли ви заробили свої перші 100 доларів, і як це сталося?
Перші 100 доларів я заробив, напевно, ще в ліцеї. У нас у ліцеї була своя грошова одиниця — ліцейський грант. Це була внутрішня валюта, за яку можна було купувати цукерки, колу, фанту в барі, брати відеокасети в прокат або навіть купувати оцінки на аукціоні наприкінці чверті. Гроші видавали за хороші оцінки та інші досягнення.
Я думав, який бізнес відкрити, і згадав, що мені подарували дитячу рулетку, схожу на казино. Я вирішив відкрити казино. Мені тоді було, напевно, 14 або 15 років. Мені сказали, що це нестандартний бізнес, і замість звичайних 10% податків я повинен платити 30%. Я погодився.
Один хлопець програв велику суму. У нас був порядок: якщо в людини не вистачало грошей, вона могла позичити в шкільному банку з відсотками. Але ліміту не було. Цей хлопець прийшов, поставив на червоне, виграв, пішов. Наступного дня повернувся, знову поставив на червоне, виграв 2000 грантів, потім 4000, і так до 8000. Це було більше половини бюджету всього ліцею.
Міністр фінансів ліцею відмовлялася зараховувати мені ці 8000, казала, що це незаконно. Ми домовилися на половину — 4000 грантів. У мене залишалося пів року навчання, і з цими грошима я міг дозволити собі багато. У барі цукерки коштували, наприклад, 10 грантів. Я пригощав усіх, допомагав молодшим класам, давав спонсорську допомогу. На дошці оголошень у школі висіли вірші та подяки від молодших класів за мою підтримку.
Учителі мене не дуже любили за поведінку, але батьки інших учнів знали мене як найбагатшого ліцеїста. На одних зборах, де навчалися діти політиків і бізнесменів, мене показали на великому екрані як найбагатшого учня ліцею. Це була дорога школа, рік навчання коштував близько 10 000 доларів. Я був дуже задоволений собою.
Хто шукає ментора, щоб заробляти більше, — пишіть фаундеру Business Match Андрію Остапчуку.
Як комп’ютерний клуб приносив 25 000 доларів чистого прибутку на місяць?
У клубі було близько 80 комп’ютерів. Година гри коштувала приблизно 6 гривень, що за тодішнім курсом (приблизно 5 гривень за долар) дорівнювало приблизно 1 долару. Якщо помножити 80 комп’ютерів на 1 долар за годину, виходить 80 доларів за годину. За зайнятості 10 годин на день — 800 доларів на день. За 10 днів — 8000 доларів, за 20 днів — 16 000 доларів, за 30 днів — 24 000 доларів.
Були витрати: адміністратор, бухгалтер, податки (ми працювали на єдиному податку). Але ці витрати покривав бар, де продавалися чипси, кола та інші дрібниці. У підсумку чистий прибуток становив близько 25 000 доларів на місяць.
Які ключові уроки ви отримали від свого батька?
Найважливіше, чому я навчився у батька, — це те, що будь-яке питання має бути вирішене. Якщо є проблема, неважливо, хто винен і чому. Важливо лише, чи вирішено питання. Якщо вирішено — молодець, якщо ні — не молодець. Це сувора реальність бізнесу, і я вважаю цей урок дуже цінним.
Ще одна якість успішного бізнесмена — залишатися на плаву попри все. Економічні, політичні, будь-які інші потрясіння можуть відбуватися навколо, але лідери — це ті, хто зберігає стійкість. Це те, що я хочу передати глядачам.
Як з’явилася ідея проєкту «Царський», і що було найскладнішим у його реалізації?
Ідея «Царського» з’явилася в 2007 році. У мене були абонементи в 2–3 різних клуби. В одному був хороший банний комплекс, в іншому — басейн, у третьому — зручне розташування в центрі. Я помітив, що ціни високі, а гідного продукту, де все зібрано в одному місці, немає. Хотілося, щоб можна було прийти в одне місце й отримати якісний сервіс за всіма напрямками, що цікавлять.
Я поїхав до Америки на навчання за програмою MBA. Жив у Маямі два роки, і це змінило мій спосіб життя. Там я міг приділити час собі: читав книги, які відкладав, займався спортом, правильно харчувався, відвідував хороші ресторани та фітнес-центри. Спосіб життя в Маямі був розміреним, спортивним, розслабленим. Я подумав, що було б круто перенести це до Києва, наскільки це можливо.
Перебуваючи в Америці, я вирішив створити свою компанію, яка займатиметься амбітними та інноваційними девелоперськими проєктами. Я сидів на балконі 39-го поверху з видом на місто, читав книги, думав про майбутнє. Мені скоро мало виповнитися 30 років, і я розумів, що вже не хочу бути просто менеджером-виконавцем. Мені було некомфортно в цій ролі, я її переріс. Я хотів реалізовувати свої проєкти, які вважав потрібними, і відповідати за них.
«Царський» став першим проєктом моєї компанії Taryan Group, її візитівкою. Я вкладався в нього серйозно, не лише як у бізнес-проєкт, а й як у спосіб заявити про себе. Звісно, я планував, скільки вкладу і скільки зароблю, але для мене було особливо важливо, щоб проєкт вийшов якісним.
Найскладніше в реалізації «Царського» — кожен квадратний метр відрізняється від іншого. Будівництво «Царського» складніше, ніж будівництво висотного будинку. У будинку поверхи повторюються, а в «Царському» усе унікальне: гаряча йога, снігова кімната, киснева кімната, спа, басейни, сауни, ресторани. У кожного напряму своя технологія та бачення. Ми їздили по світу з архітектором, вибирали найкраще, що є, надсилали фотографії, обговорювали ідеї.
Найбільша складність була з фінансуванням. Ми зверталися приблизно до 15 банків, щоб отримати кредит. У мене була красива презентація з нашою ідеєю, але цього було замало, щоб переконати банки. Зрештою один банк погодився, але дав менше грошей, ніж ми просили. Довелося перебудувати проєкт. Спочатку «Царський» планувався як membership-клуб із номерами для ночівлі, рестораном та іншими приміщеннями. Через обмежений бюджет ми почали з фітнес-центру, а потім поступово відкривали інші зони.
Зараз клуб повністю зайнятий, ми підвищуємо ціни й змінюємо систему оплати, щоб обмежити кількість членів клубу. Це потрібно, щоб люди відчували лакшері-атмосферу, не стояли в чергах за тренажерами. Фінансово «Царський» окупився, бо дозволив заявити про Taryan Group і запустити інші проєкти, які вже принесли більше, ніж було вкладено в «Царський».
Яку суму кредиту ви отримали для «Царського», і на яких умовах?
Ми отримали кредит на 10 мільйонів доларів під 11% річних плюс LIBOR, який становив близько 1%. Загалом — близько 12% річних.
Знайомтеся з найкращими фінансовими експертами в соціальній мережі для підприємців Business Match.
Як з’явилася ідея Royal Tower, і що було найскладнішим у його реалізації?
Я розумів, що в Києві потрібно будувати не звичні будинки, а проєкти світового рівня, як у Маямі чи Нью-Йорку. Royal Tower — це житловий комплекс із сервісами, де людина не обмежена стінами своєї квартири. Ми зробили великий хол-лобі з баром, де мешканці можуть спілкуватися з гостями, спа, фітнес, ресторан для мешканців.
Найскладніше було в проєктуванні, будівництві та отриманні дозвільної документації. Наприклад, ми піднімали дерева на 30–31-й поверх краном. Це було складно, бо раніше ніхто в Києві цього не робив. Ми працювали з компанією, яка займалася озелененням, але їхня якість нас не влаштувала. Після тендеру ми вибрали іншу компанію, яка виконала роботу на високому рівні. Зараз в Україні є хороші підрядники з озеленення, і ця компанія — одна з найкращих.
Як з’явилася ідея Jack House, і хто працював над його концепцією?
Jack House розташований у центрі міста, де відбуваються всі події: ресторани, клуби, серце Києва. Якщо Royal Tower ми позиціонували як будинок для більш дорослих людей (назва «Королівська вежа» говорить сама за себе), то Jack House створювався для сучасної молоді. Ми хотіли, щоб мешканці жили в серці міста, і зробили сервіси, які підходять для молодіжної аудиторії: бар, три ресторани, фітнес, спа, хол. Фасад будинку більш футуристичний, сучасний.
Над концепцією працював іноземний архітектор Джон Доу, із яким ми вже співпрацювали на Royal Tower і Taryan Towers. Я знайшов його на MIPIM — щорічній виставці нерухомості в Каннах. Він вніс західне бачення в проєкт, що зробило Jack House унікальним.
Скільки коштувало реалізувати Jack House?
Будівництво квадратного метра в преміальному сегменті обходиться приблизно в 1000 доларів плюс ціна землі та адміністративні витрати. У підсумку собівартість становить близько 1300 доларів за квадратний метр. Площа Jack House — близько 20–22 тисяч квадратних метрів. Якщо помножити 20 000 на 1300, вийде собівартість.
Квартири в Jack House зараз коштують близько 3000 доларів за квадратний метр. Ті, хто купував їх на початковому етапі за 1800 доларів, через 2–3 роки могли подвоїти свої вкладення.
Як з’явилася ідея Taryan Towers?
На ділянці, де будуються Taryan Towers, потрібно було звести будинок. Я запросив архітектора, з яким ми дружимо. Він надіслав начерк одного будинку, намальований олівцем, у формі, що нагадує римський Колізей. Мені сподобався хід його думок. За два тижні він показав детальніші ескізи. Я поїхав на будмайданчик, подивився ділянку й зрозумів, що його ідея не підходить, бо ділянка розташована інакше. Ми розвернули проєкт, і нова версія виявилася навіть кращою за початкову.
На цей «скелет» ми почали «нарощувати м’язи». Архітектор пропонував нові ідеї, ми їх покращували, і так дійшли до фінальної версії. Перша вежа буде здана наступного року.
Особливість Taryan Towers — бігова доріжка, що з’єднує вежі. Це моя ідея, а не архітектора. Він відповідав за фасад, а функціональність ми розробляли з командою. Ми проводили фокус-групи, щоб зрозуміти, що потрібно мешканцям. Taryan Towers — це будинок із центральним кондиціонуванням, сервісами, як у готелях: фітнес-центр, ресторани, супермаркет, дитячий садок, парк, музей майбутнього, бігова та прогулянкова доріжки, торговий центр.
Складнощі були в унікальній архітектурі (кожен поверх відрізняється від попереднього) і технічній реалізації. Кожен напрям — фітнес, ресторани, супермаркет — має свою інфраструктуру. Об’єднати все в одному місці, щоб воно працювало якісно й ефективно, було непросто. На будмайданчику щодня виникають нові виклики.
Яке основне досягнення Taryan Group?
Я вважаю, що ми підняли рівень будівельних проєктів в Україні. Раніше будинки були різної якості, але комплексний підхід, коли в одному будинку є різні сервіси, почали впроваджувати ми. Royal Tower став першим таким будинком, а Taryan Towers розвиває цю ідею. Ми хочемо створити «місто в будинку», де людина знайде все, що їй потрібно.
Інші компанії почали повторювати наш підхід, і зараз це стало трендом. Близько 70% нових преміум-проєктів у Києві реалізуються з сервісами. Це наш внесок в інновації. Як казав Стів Джобс, інновація відрізняє лідера від відстаючого. Поки інші копіюють, ми вигадуємо щось нове.
Які знання, отримані на MBA, ви застосували в бізнесі?
На MBA я отримав багато знань, як у школі. Наприклад, англійська, яку я відточував в Америці, допомагає спілкуватися з архітекторами та партнерами.
Конкретний приклад: на уроці фінансів ми вивчали еластичність ціни. Це коли за продукт за 100 гривень готові платити 1000 людей, за 150 гривень — 800 людей, а за 160 гривень — лише 50. Ціна, після якої попит різко падає, називається точкою еластичності.
У «Царському» ми проводили опитування мешканців, скільки вони готові платити за спортивно-оздоровчий комплекс: 3000, 4000 чи 6000 гривень. Із 200–300 опитаних 80% сказали, що хочуть саме такий комплекс. 90% із них були готові платити 3000 гривень, 70% — 4000 гривень, а 6000 — лише 10%. Ми визначили точку еластичності й установили ціну, щоб залучити максимум клієнтів.
MBA дала мені багато інструментів, але виділити щось одне складно. Це як запитати, які шкільні знання я застосовую в житті.
Як ви захищаєте свій бізнес?
Зараз приводу захищати бізнес немає, але загалом я вважаю, що найкращий захист — бути відкритою і прозорою компанією. Немає чарівної пігулки для захисту бізнесу, але ключовий фактор — створювати продукт із цінністю для споживача. Чим більше цінності ви приносите суспільству, тим більше суспільство захищатиме вас.
Безпека — складне питання. Прикро, що в 21 столітті доводиться витрачати час на боротьбу з «шкідниками», замість того щоб зосередитися на творенні. Але ситуація поступово покращується. Якщо виникають загрози, ми боремося в межах закону. Наприклад, я записував відео звернення до президента України, щоб привернути увагу до проблеми.
Публічність допомагає. Це як увімкнути світло в темному провулку: якщо навколо багато людей, недоброзичливці відступають.
Що б ви порадили президентові Зеленському змінити в країні?
Я хотів би, щоб у країні були зрозумілі й прозорі правила. Щоб внутрішні бізнесмени та зовнішні інвестори розуміли: якщо ти виконуєш стандарти й показники, тобі не потрібно турбуватися ні про що, крім створення класного продукту. Це дозволило б підприємцям займатися своєю справою, а інвесторам — вкладати більше грошей. Боротьба з корупцією — ключовий крок, який принесе користь усім жителям країни.
Яким ви бачите свій ідеальний день через 20 років?
Я прокидаюся в приватному будинку на березі води — моря чи океану, з гарною природою. Поруч дружина, десь неподалік бігають діти. Дітям, напевно, років десять. Це щаслива сім’я. Я хочу бути хорошим чоловіком і батьком.
Уранці ми з дружиною готуємо легкий сніданок. Я сідаю в ретро-автомобіль сріблястого кольору й їду в науковий центр, який я збудував. Це хмарочос, де кожен поверх присвячений вивченню певної науки. Учені з усього світу приїжджають туди, отримують гранти й працюють над відкриттями: ліками, вивченням паралельних цивілізацій, усім, що допомагає людству розвиватися. Я заходжу на поверхи, дивлюся, що вигадали, які відкриття зробили. Це був би для мене цікавий спосіб життя, який приносить задоволення.
Із дитинства я мріяв бути вченим, досліджувати щось нове. Удень я проводжу час із дружиною, друзями, у гарному настрої, з позитивним настроєм і цікавими відкриттями. Увечері повертаюся додому, до сім’ї.
Що ви цінуєте в жінках?
Доброту серця, веселий норов, почуття гумору. Жінка має бути відданою, надійною. Я повинен бути впевнений, що в складний момент можу на неї розраховувати, що вона не зрадить. Добре, якщо вона достатньо розумна й трохи хитра, щоб не давати мені нудьгувати й підтримувати інтригу у відносинах.
Розкажіть про Dream Big Forum. Навіщо ви його організували?
Ідея Dream Big Forum пов’язана з соціальною відповідальністю Taryan Group. Останнім часом я часто виступаю на форумах і бачу, що людям потрібна мотивація, інформація, досвід. Я подумав, що можу організувати свій форум, де зберу великих мрійників.
Мета не в заробітку. Квитки продаються за нормальною ціною, але прибуток іде на благодійність. Це частина соціальної відповідальності компанії. В умовах війни та складної економічної ситуації багато людей перебувають у пригніченому стані. Форум про мрії потрібен, щоб запалити іскру, щоб люди дивилися не вниз, під ноги, а вгору, на зірки, і йшли до своїх цілей.
Знайомтеся з найкращими експертами для розвитку бізнесу в соціальній мережі Business Match
Як починався ваш перший бізнес — комп’ютерний клуб «Планета X»?
Це довга історія. Усе почалося, коли я навчався в школі. Ми з друзями дізналися, що на вулиці Ломоносова є занедбана нежитлова будівля, де колись за радянських часів була дискотека. Приміщення було в жахливому стані, але розташовувалося в непоганому місці. Мені тоді було 15 років. Ми з компанією хлопців вирішили взятися за цей проєкт. Нам вдалося домовитися про приміщення — його нам дали, щоб ми приводили його до ладу. Грошей було обмаль, на кишенькові кошти ми купували фарбу, валики, матеріали. Разом із друзями та моєю дівчиною ми фарбували, ремонтували, приводили будівлю до порядку.
Спочатку ми хотіли зробити дискотеку. Розуміння, як вести бізнес, у нас не було. Ми вважали, що головне — відремонтувати приміщення, поставити діджея, звук, людину на вході для продажу квитків, і все запрацює. За пару місяців приміщення вже почало виглядати пристойно, хоча роботи ще було багато. Ми домовилися з друзями не розповідати батькам, бо вони б нам не дозволили займатися таким проєктом. Але один із товаришів пробовкнувся, його батьки повідомили решту, і одного дня, коли ми фарбували стіни, прийшла делегація на чолі з моїм батьком.
Батько сказав: «Що ви робите? Дах протікає, район поганий, це не те». Загалом, нам заборонили продовжувати. Ми намагалися заперечувати, казали, що вклали купу часу й сил, що нам нічого ні від кого не треба. Але батько наполіг: «Пообіцяй, що не займатимешся цим. Закінчи навчання, зосередься на ньому, а потім я дам тобі нормальне приміщення, і ти зробиш клуб». Пропозиція була привабливою, і я погодився.
Я закінчив ліцей, і батько дав приміщення, але воно виявилося непридатним для дискотеки. Це було цокольне приміщення на вулиці Ахматової, з маленькими кімнатами, цегляними стінами та величезними перекриттями. Для клубу потрібен великий відкритий простір, а тут це було неможливо. Я почав думати, що робити. У мене був друг, у якого вже був комп’ютерний клуб. Він розповів, як це працює: скільки коштує година гри, які тонкощі й нюанси бізнесу, хто потрібен — бухгалтер, адміністратор тощо. Він дав повний розклад.
Я зрозумів, що це приміщення ідеально підходить для комп’ютерного клубу. Район був оточений житловими будинками, потенційних клієнтів було багато. Ми найняли хлопців, які добре фарбували, оформили приміщення в стилі планет — назвали клуб «Планета X». Купили комп’ютери й відкрили клуб. Це став мій перший бізнес, і він добре працював. Через 10 років я продав його майже за мільйон доларів. Це був успішний проєкт.
Скільки вам було років, коли ви заробили свої перші 100 доларів, і як це сталося?
Перші 100 доларів я заробив, напевно, ще в ліцеї. У нас у ліцеї була своя грошова одиниця — ліцейський грант. Це була внутрішня валюта, за яку можна було купувати цукерки, колу, фанту в барі, брати відеокасети в прокат або навіть купувати оцінки на аукціоні наприкінці чверті. Гроші видавали за хороші оцінки та інші досягнення.
Я думав, який бізнес відкрити, і згадав, що мені подарували дитячу рулетку, схожу на казино. Я вирішив відкрити казино. Мені тоді було, напевно, 14 або 15 років. Мені сказали, що це нестандартний бізнес, і замість звичайних 10% податків я повинен платити 30%. Я погодився.
Один хлопець програв велику суму. У нас був порядок: якщо в людини не вистачало грошей, вона могла позичити в шкільному банку з відсотками. Але ліміту не було. Цей хлопець прийшов, поставив на червоне, виграв, пішов. Наступного дня повернувся, знову поставив на червоне, виграв 2000 грантів, потім 4000, і так до 8000. Це було більше половини бюджету всього ліцею.
Міністр фінансів ліцею відмовлялася зараховувати мені ці 8000, казала, що це незаконно. Ми домовилися на половину — 4000 грантів. У мене залишалося пів року навчання, і з цими грошима я міг дозволити собі багато. У барі цукерки коштували, наприклад, 10 грантів. Я пригощав усіх, допомагав молодшим класам, давав спонсорську допомогу. На дошці оголошень у школі висіли вірші та подяки від молодших класів за мою підтримку.
Учителі мене не дуже любили за поведінку, але батьки інших учнів знали мене як найбагатшого ліцеїста. На одних зборах, де навчалися діти політиків і бізнесменів, мене показали на великому екрані як найбагатшого учня ліцею. Це була дорога школа, рік навчання коштував близько 10 000 доларів. Я був дуже задоволений собою.
Хто шукає ментора, щоб заробляти більше, — пишіть фаундеру Business Match Андрію Остапчуку.
Як комп’ютерний клуб приносив 25 000 доларів чистого прибутку на місяць?
У клубі було близько 80 комп’ютерів. Година гри коштувала приблизно 6 гривень, що за тодішнім курсом (приблизно 5 гривень за долар) дорівнювало приблизно 1 долару. Якщо помножити 80 комп’ютерів на 1 долар за годину, виходить 80 доларів за годину. За зайнятості 10 годин на день — 800 доларів на день. За 10 днів — 8000 доларів, за 20 днів — 16 000 доларів, за 30 днів — 24 000 доларів.
Були витрати: адміністратор, бухгалтер, податки (ми працювали на єдиному податку). Але ці витрати покривав бар, де продавалися чипси, кола та інші дрібниці. У підсумку чистий прибуток становив близько 25 000 доларів на місяць.
Які ключові уроки ви отримали від свого батька?
Найважливіше, чому я навчився у батька, — це те, що будь-яке питання має бути вирішене. Якщо є проблема, неважливо, хто винен і чому. Важливо лише, чи вирішено питання. Якщо вирішено — молодець, якщо ні — не молодець. Це сувора реальність бізнесу, і я вважаю цей урок дуже цінним.
Ще одна якість успішного бізнесмена — залишатися на плаву попри все. Економічні, політичні, будь-які інші потрясіння можуть відбуватися навколо, але лідери — це ті, хто зберігає стійкість. Це те, що я хочу передати глядачам.
Як з’явилася ідея проєкту «Царський», і що було найскладнішим у його реалізації?
Ідея «Царського» з’явилася в 2007 році. У мене були абонементи в 2–3 різних клуби. В одному був хороший банний комплекс, в іншому — басейн, у третьому — зручне розташування в центрі. Я помітив, що ціни високі, а гідного продукту, де все зібрано в одному місці, немає. Хотілося, щоб можна було прийти в одне місце й отримати якісний сервіс за всіма напрямками, що цікавлять.
Я поїхав до Америки на навчання за програмою MBA. Жив у Маямі два роки, і це змінило мій спосіб життя. Там я міг приділити час собі: читав книги, які відкладав, займався спортом, правильно харчувався, відвідував хороші ресторани та фітнес-центри. Спосіб життя в Маямі був розміреним, спортивним, розслабленим. Я подумав, що було б круто перенести це до Києва, наскільки це можливо.
Перебуваючи в Америці, я вирішив створити свою компанію, яка займатиметься амбітними та інноваційними девелоперськими проєктами. Я сидів на балконі 39-го поверху з видом на місто, читав книги, думав про майбутнє. Мені скоро мало виповнитися 30 років, і я розумів, що вже не хочу бути просто менеджером-виконавцем. Мені було некомфортно в цій ролі, я її переріс. Я хотів реалізовувати свої проєкти, які вважав потрібними, і відповідати за них.
«Царський» став першим проєктом моєї компанії Taryan Group, її візитівкою. Я вкладався в нього серйозно, не лише як у бізнес-проєкт, а й як у спосіб заявити про себе. Звісно, я планував, скільки вкладу і скільки зароблю, але для мене було особливо важливо, щоб проєкт вийшов якісним.
Найскладніше в реалізації «Царського» — кожен квадратний метр відрізняється від іншого. Будівництво «Царського» складніше, ніж будівництво висотного будинку. У будинку поверхи повторюються, а в «Царському» усе унікальне: гаряча йога, снігова кімната, киснева кімната, спа, басейни, сауни, ресторани. У кожного напряму своя технологія та бачення. Ми їздили по світу з архітектором, вибирали найкраще, що є, надсилали фотографії, обговорювали ідеї.
Найбільша складність була з фінансуванням. Ми зверталися приблизно до 15 банків, щоб отримати кредит. У мене була красива презентація з нашою ідеєю, але цього було замало, щоб переконати банки. Зрештою один банк погодився, але дав менше грошей, ніж ми просили. Довелося перебудувати проєкт. Спочатку «Царський» планувався як membership-клуб із номерами для ночівлі, рестораном та іншими приміщеннями. Через обмежений бюджет ми почали з фітнес-центру, а потім поступово відкривали інші зони.
Зараз клуб повністю зайнятий, ми підвищуємо ціни й змінюємо систему оплати, щоб обмежити кількість членів клубу. Це потрібно, щоб люди відчували лакшері-атмосферу, не стояли в чергах за тренажерами. Фінансово «Царський» окупився, бо дозволив заявити про Taryan Group і запустити інші проєкти, які вже принесли більше, ніж було вкладено в «Царський».
Яку суму кредиту ви отримали для «Царського», і на яких умовах?
Ми отримали кредит на 10 мільйонів доларів під 11% річних плюс LIBOR, який становив близько 1%. Загалом — близько 12% річних.
Знайомтеся з найкращими фінансовими експертами в соціальній мережі для підприємців Business Match.
Як з’явилася ідея Royal Tower, і що було найскладнішим у його реалізації?
Я розумів, що в Києві потрібно будувати не звичні будинки, а проєкти світового рівня, як у Маямі чи Нью-Йорку. Royal Tower — це житловий комплекс із сервісами, де людина не обмежена стінами своєї квартири. Ми зробили великий хол-лобі з баром, де мешканці можуть спілкуватися з гостями, спа, фітнес, ресторан для мешканців.
Найскладніше було в проєктуванні, будівництві та отриманні дозвільної документації. Наприклад, ми піднімали дерева на 30–31-й поверх краном. Це було складно, бо раніше ніхто в Києві цього не робив. Ми працювали з компанією, яка займалася озелененням, але їхня якість нас не влаштувала. Після тендеру ми вибрали іншу компанію, яка виконала роботу на високому рівні. Зараз в Україні є хороші підрядники з озеленення, і ця компанія — одна з найкращих.
Як з’явилася ідея Jack House, і хто працював над його концепцією?
Jack House розташований у центрі міста, де відбуваються всі події: ресторани, клуби, серце Києва. Якщо Royal Tower ми позиціонували як будинок для більш дорослих людей (назва «Королівська вежа» говорить сама за себе), то Jack House створювався для сучасної молоді. Ми хотіли, щоб мешканці жили в серці міста, і зробили сервіси, які підходять для молодіжної аудиторії: бар, три ресторани, фітнес, спа, хол. Фасад будинку більш футуристичний, сучасний.
Над концепцією працював іноземний архітектор Джон Доу, із яким ми вже співпрацювали на Royal Tower і Taryan Towers. Я знайшов його на MIPIM — щорічній виставці нерухомості в Каннах. Він вніс західне бачення в проєкт, що зробило Jack House унікальним.
Скільки коштувало реалізувати Jack House?
Будівництво квадратного метра в преміальному сегменті обходиться приблизно в 1000 доларів плюс ціна землі та адміністративні витрати. У підсумку собівартість становить близько 1300 доларів за квадратний метр. Площа Jack House — близько 20–22 тисяч квадратних метрів. Якщо помножити 20 000 на 1300, вийде собівартість.
Квартири в Jack House зараз коштують близько 3000 доларів за квадратний метр. Ті, хто купував їх на початковому етапі за 1800 доларів, через 2–3 роки могли подвоїти свої вкладення.
Як з’явилася ідея Taryan Towers?
На ділянці, де будуються Taryan Towers, потрібно було звести будинок. Я запросив архітектора, з яким ми дружимо. Він надіслав начерк одного будинку, намальований олівцем, у формі, що нагадує римський Колізей. Мені сподобався хід його думок. За два тижні він показав детальніші ескізи. Я поїхав на будмайданчик, подивився ділянку й зрозумів, що його ідея не підходить, бо ділянка розташована інакше. Ми розвернули проєкт, і нова версія виявилася навіть кращою за початкову.
На цей «скелет» ми почали «нарощувати м’язи». Архітектор пропонував нові ідеї, ми їх покращували, і так дійшли до фінальної версії. Перша вежа буде здана наступного року.
Особливість Taryan Towers — бігова доріжка, що з’єднує вежі. Це моя ідея, а не архітектора. Він відповідав за фасад, а функціональність ми розробляли з командою. Ми проводили фокус-групи, щоб зрозуміти, що потрібно мешканцям. Taryan Towers — це будинок із центральним кондиціонуванням, сервісами, як у готелях: фітнес-центр, ресторани, супермаркет, дитячий садок, парк, музей майбутнього, бігова та прогулянкова доріжки, торговий центр.
Складнощі були в унікальній архітектурі (кожен поверх відрізняється від попереднього) і технічній реалізації. Кожен напрям — фітнес, ресторани, супермаркет — має свою інфраструктуру. Об’єднати все в одному місці, щоб воно працювало якісно й ефективно, було непросто. На будмайданчику щодня виникають нові виклики.
Яке основне досягнення Taryan Group?
Я вважаю, що ми підняли рівень будівельних проєктів в Україні. Раніше будинки були різної якості, але комплексний підхід, коли в одному будинку є різні сервіси, почали впроваджувати ми. Royal Tower став першим таким будинком, а Taryan Towers розвиває цю ідею. Ми хочемо створити «місто в будинку», де людина знайде все, що їй потрібно.
Інші компанії почали повторювати наш підхід, і зараз це стало трендом. Близько 70% нових преміум-проєктів у Києві реалізуються з сервісами. Це наш внесок в інновації. Як казав Стів Джобс, інновація відрізняє лідера від відстаючого. Поки інші копіюють, ми вигадуємо щось нове.
Які знання, отримані на MBA, ви застосували в бізнесі?
На MBA я отримав багато знань, як у школі. Наприклад, англійська, яку я відточував в Америці, допомагає спілкуватися з архітекторами та партнерами.
Конкретний приклад: на уроці фінансів ми вивчали еластичність ціни. Це коли за продукт за 100 гривень готові платити 1000 людей, за 150 гривень — 800 людей, а за 160 гривень — лише 50. Ціна, після якої попит різко падає, називається точкою еластичності.
У «Царському» ми проводили опитування мешканців, скільки вони готові платити за спортивно-оздоровчий комплекс: 3000, 4000 чи 6000 гривень. Із 200–300 опитаних 80% сказали, що хочуть саме такий комплекс. 90% із них були готові платити 3000 гривень, 70% — 4000 гривень, а 6000 — лише 10%. Ми визначили точку еластичності й установили ціну, щоб залучити максимум клієнтів.
MBA дала мені багато інструментів, але виділити щось одне складно. Це як запитати, які шкільні знання я застосовую в житті.
Як ви захищаєте свій бізнес?
Зараз приводу захищати бізнес немає, але загалом я вважаю, що найкращий захист — бути відкритою і прозорою компанією. Немає чарівної пігулки для захисту бізнесу, але ключовий фактор — створювати продукт із цінністю для споживача. Чим більше цінності ви приносите суспільству, тим більше суспільство захищатиме вас.
Безпека — складне питання. Прикро, що в 21 столітті доводиться витрачати час на боротьбу з «шкідниками», замість того щоб зосередитися на творенні. Але ситуація поступово покращується. Якщо виникають загрози, ми боремося в межах закону. Наприклад, я записував відео звернення до президента України, щоб привернути увагу до проблеми.
Публічність допомагає. Це як увімкнути світло в темному провулку: якщо навколо багато людей, недоброзичливці відступають.
Що б ви порадили президентові Зеленському змінити в країні?
Я хотів би, щоб у країні були зрозумілі й прозорі правила. Щоб внутрішні бізнесмени та зовнішні інвестори розуміли: якщо ти виконуєш стандарти й показники, тобі не потрібно турбуватися ні про що, крім створення класного продукту. Це дозволило б підприємцям займатися своєю справою, а інвесторам — вкладати більше грошей. Боротьба з корупцією — ключовий крок, який принесе користь усім жителям країни.
Яким ви бачите свій ідеальний день через 20 років?
Я прокидаюся в приватному будинку на березі води — моря чи океану, з гарною природою. Поруч дружина, десь неподалік бігають діти. Дітям, напевно, років десять. Це щаслива сім’я. Я хочу бути хорошим чоловіком і батьком.
Уранці ми з дружиною готуємо легкий сніданок. Я сідаю в ретро-автомобіль сріблястого кольору й їду в науковий центр, який я збудував. Це хмарочос, де кожен поверх присвячений вивченню певної науки. Учені з усього світу приїжджають туди, отримують гранти й працюють над відкриттями: ліками, вивченням паралельних цивілізацій, усім, що допомагає людству розвиватися. Я заходжу на поверхи, дивлюся, що вигадали, які відкриття зробили. Це був би для мене цікавий спосіб життя, який приносить задоволення.
Із дитинства я мріяв бути вченим, досліджувати щось нове. Удень я проводжу час із дружиною, друзями, у гарному настрої, з позитивним настроєм і цікавими відкриттями. Увечері повертаюся додому, до сім’ї.
Що ви цінуєте в жінках?
Доброту серця, веселий норов, почуття гумору. Жінка має бути відданою, надійною. Я повинен бути впевнений, що в складний момент можу на неї розраховувати, що вона не зрадить. Добре, якщо вона достатньо розумна й трохи хитра, щоб не давати мені нудьгувати й підтримувати інтригу у відносинах.
Розкажіть про Dream Big Forum. Навіщо ви його організували?
Ідея Dream Big Forum пов’язана з соціальною відповідальністю Taryan Group. Останнім часом я часто виступаю на форумах і бачу, що людям потрібна мотивація, інформація, досвід. Я подумав, що можу організувати свій форум, де зберу великих мрійників.
Мета не в заробітку. Квитки продаються за нормальною ціною, але прибуток іде на благодійність. Це частина соціальної відповідальності компанії. В умовах війни та складної економічної ситуації багато людей перебувають у пригніченому стані. Форум про мрії потрібен, щоб запалити іскру, щоб люди дивилися не вниз, під ноги, а вгору, на зірки, і йшли до своїх цілей.
Знайомтеся з найкращими експертами для розвитку бізнесу в соціальній мережі Business Match
Як починався ваш перший бізнес — комп’ютерний клуб «Планета X»?
Це довга історія. Усе почалося, коли я навчався в школі. Ми з друзями дізналися, що на вулиці Ломоносова є занедбана нежитлова будівля, де колись за радянських часів була дискотека. Приміщення було в жахливому стані, але розташовувалося в непоганому місці. Мені тоді було 15 років. Ми з компанією хлопців вирішили взятися за цей проєкт. Нам вдалося домовитися про приміщення — його нам дали, щоб ми приводили його до ладу. Грошей було обмаль, на кишенькові кошти ми купували фарбу, валики, матеріали. Разом із друзями та моєю дівчиною ми фарбували, ремонтували, приводили будівлю до порядку.
Спочатку ми хотіли зробити дискотеку. Розуміння, як вести бізнес, у нас не було. Ми вважали, що головне — відремонтувати приміщення, поставити діджея, звук, людину на вході для продажу квитків, і все запрацює. За пару місяців приміщення вже почало виглядати пристойно, хоча роботи ще було багато. Ми домовилися з друзями не розповідати батькам, бо вони б нам не дозволили займатися таким проєктом. Але один із товаришів пробовкнувся, його батьки повідомили решту, і одного дня, коли ми фарбували стіни, прийшла делегація на чолі з моїм батьком.
Батько сказав: «Що ви робите? Дах протікає, район поганий, це не те». Загалом, нам заборонили продовжувати. Ми намагалися заперечувати, казали, що вклали купу часу й сил, що нам нічого ні від кого не треба. Але батько наполіг: «Пообіцяй, що не займатимешся цим. Закінчи навчання, зосередься на ньому, а потім я дам тобі нормальне приміщення, і ти зробиш клуб». Пропозиція була привабливою, і я погодився.
Я закінчив ліцей, і батько дав приміщення, але воно виявилося непридатним для дискотеки. Це було цокольне приміщення на вулиці Ахматової, з маленькими кімнатами, цегляними стінами та величезними перекриттями. Для клубу потрібен великий відкритий простір, а тут це було неможливо. Я почав думати, що робити. У мене був друг, у якого вже був комп’ютерний клуб. Він розповів, як це працює: скільки коштує година гри, які тонкощі й нюанси бізнесу, хто потрібен — бухгалтер, адміністратор тощо. Він дав повний розклад.
Я зрозумів, що це приміщення ідеально підходить для комп’ютерного клубу. Район був оточений житловими будинками, потенційних клієнтів було багато. Ми найняли хлопців, які добре фарбували, оформили приміщення в стилі планет — назвали клуб «Планета X». Купили комп’ютери й відкрили клуб. Це став мій перший бізнес, і він добре працював. Через 10 років я продав його майже за мільйон доларів. Це був успішний проєкт.
Скільки вам було років, коли ви заробили свої перші 100 доларів, і як це сталося?
Перші 100 доларів я заробив, напевно, ще в ліцеї. У нас у ліцеї була своя грошова одиниця — ліцейський грант. Це була внутрішня валюта, за яку можна було купувати цукерки, колу, фанту в барі, брати відеокасети в прокат або навіть купувати оцінки на аукціоні наприкінці чверті. Гроші видавали за хороші оцінки та інші досягнення.
Я думав, який бізнес відкрити, і згадав, що мені подарували дитячу рулетку, схожу на казино. Я вирішив відкрити казино. Мені тоді було, напевно, 14 або 15 років. Мені сказали, що це нестандартний бізнес, і замість звичайних 10% податків я повинен платити 30%. Я погодився.
Один хлопець програв велику суму. У нас був порядок: якщо в людини не вистачало грошей, вона могла позичити в шкільному банку з відсотками. Але ліміту не було. Цей хлопець прийшов, поставив на червоне, виграв, пішов. Наступного дня повернувся, знову поставив на червоне, виграв 2000 грантів, потім 4000, і так до 8000. Це було більше половини бюджету всього ліцею.
Міністр фінансів ліцею відмовлялася зараховувати мені ці 8000, казала, що це незаконно. Ми домовилися на половину — 4000 грантів. У мене залишалося пів року навчання, і з цими грошима я міг дозволити собі багато. У барі цукерки коштували, наприклад, 10 грантів. Я пригощав усіх, допомагав молодшим класам, давав спонсорську допомогу. На дошці оголошень у школі висіли вірші та подяки від молодших класів за мою підтримку.
Учителі мене не дуже любили за поведінку, але батьки інших учнів знали мене як найбагатшого ліцеїста. На одних зборах, де навчалися діти політиків і бізнесменів, мене показали на великому екрані як найбагатшого учня ліцею. Це була дорога школа, рік навчання коштував близько 10 000 доларів. Я був дуже задоволений собою.
Хто шукає ментора, щоб заробляти більше, — пишіть фаундеру Business Match Андрію Остапчуку.
Як комп’ютерний клуб приносив 25 000 доларів чистого прибутку на місяць?
У клубі було близько 80 комп’ютерів. Година гри коштувала приблизно 6 гривень, що за тодішнім курсом (приблизно 5 гривень за долар) дорівнювало приблизно 1 долару. Якщо помножити 80 комп’ютерів на 1 долар за годину, виходить 80 доларів за годину. За зайнятості 10 годин на день — 800 доларів на день. За 10 днів — 8000 доларів, за 20 днів — 16 000 доларів, за 30 днів — 24 000 доларів.
Були витрати: адміністратор, бухгалтер, податки (ми працювали на єдиному податку). Але ці витрати покривав бар, де продавалися чипси, кола та інші дрібниці. У підсумку чистий прибуток становив близько 25 000 доларів на місяць.
Які ключові уроки ви отримали від свого батька?
Найважливіше, чому я навчився у батька, — це те, що будь-яке питання має бути вирішене. Якщо є проблема, неважливо, хто винен і чому. Важливо лише, чи вирішено питання. Якщо вирішено — молодець, якщо ні — не молодець. Це сувора реальність бізнесу, і я вважаю цей урок дуже цінним.
Ще одна якість успішного бізнесмена — залишатися на плаву попри все. Економічні, політичні, будь-які інші потрясіння можуть відбуватися навколо, але лідери — це ті, хто зберігає стійкість. Це те, що я хочу передати глядачам.
Як з’явилася ідея проєкту «Царський», і що було найскладнішим у його реалізації?
Ідея «Царського» з’явилася в 2007 році. У мене були абонементи в 2–3 різних клуби. В одному був хороший банний комплекс, в іншому — басейн, у третьому — зручне розташування в центрі. Я помітив, що ціни високі, а гідного продукту, де все зібрано в одному місці, немає. Хотілося, щоб можна було прийти в одне місце й отримати якісний сервіс за всіма напрямками, що цікавлять.
Я поїхав до Америки на навчання за програмою MBA. Жив у Маямі два роки, і це змінило мій спосіб життя. Там я міг приділити час собі: читав книги, які відкладав, займався спортом, правильно харчувався, відвідував хороші ресторани та фітнес-центри. Спосіб життя в Маямі був розміреним, спортивним, розслабленим. Я подумав, що було б круто перенести це до Києва, наскільки це можливо.
Перебуваючи в Америці, я вирішив створити свою компанію, яка займатиметься амбітними та інноваційними девелоперськими проєктами. Я сидів на балконі 39-го поверху з видом на місто, читав книги, думав про майбутнє. Мені скоро мало виповнитися 30 років, і я розумів, що вже не хочу бути просто менеджером-виконавцем. Мені було некомфортно в цій ролі, я її переріс. Я хотів реалізовувати свої проєкти, які вважав потрібними, і відповідати за них.
«Царський» став першим проєктом моєї компанії Taryan Group, її візитівкою. Я вкладався в нього серйозно, не лише як у бізнес-проєкт, а й як у спосіб заявити про себе. Звісно, я планував, скільки вкладу і скільки зароблю, але для мене було особливо важливо, щоб проєкт вийшов якісним.
Найскладніше в реалізації «Царського» — кожен квадратний метр відрізняється від іншого. Будівництво «Царського» складніше, ніж будівництво висотного будинку. У будинку поверхи повторюються, а в «Царському» усе унікальне: гаряча йога, снігова кімната, киснева кімната, спа, басейни, сауни, ресторани. У кожного напряму своя технологія та бачення. Ми їздили по світу з архітектором, вибирали найкраще, що є, надсилали фотографії, обговорювали ідеї.
Найбільша складність була з фінансуванням. Ми зверталися приблизно до 15 банків, щоб отримати кредит. У мене була красива презентація з нашою ідеєю, але цього було замало, щоб переконати банки. Зрештою один банк погодився, але дав менше грошей, ніж ми просили. Довелося перебудувати проєкт. Спочатку «Царський» планувався як membership-клуб із номерами для ночівлі, рестораном та іншими приміщеннями. Через обмежений бюджет ми почали з фітнес-центру, а потім поступово відкривали інші зони.
Зараз клуб повністю зайнятий, ми підвищуємо ціни й змінюємо систему оплати, щоб обмежити кількість членів клубу. Це потрібно, щоб люди відчували лакшері-атмосферу, не стояли в чергах за тренажерами. Фінансово «Царський» окупився, бо дозволив заявити про Taryan Group і запустити інші проєкти, які вже принесли більше, ніж було вкладено в «Царський».
Яку суму кредиту ви отримали для «Царського», і на яких умовах?
Ми отримали кредит на 10 мільйонів доларів під 11% річних плюс LIBOR, який становив близько 1%. Загалом — близько 12% річних.
Знайомтеся з найкращими фінансовими експертами в соціальній мережі для підприємців Business Match.
Як з’явилася ідея Royal Tower, і що було найскладнішим у його реалізації?
Я розумів, що в Києві потрібно будувати не звичні будинки, а проєкти світового рівня, як у Маямі чи Нью-Йорку. Royal Tower — це житловий комплекс із сервісами, де людина не обмежена стінами своєї квартири. Ми зробили великий хол-лобі з баром, де мешканці можуть спілкуватися з гостями, спа, фітнес, ресторан для мешканців.
Найскладніше було в проєктуванні, будівництві та отриманні дозвільної документації. Наприклад, ми піднімали дерева на 30–31-й поверх краном. Це було складно, бо раніше ніхто в Києві цього не робив. Ми працювали з компанією, яка займалася озелененням, але їхня якість нас не влаштувала. Після тендеру ми вибрали іншу компанію, яка виконала роботу на високому рівні. Зараз в Україні є хороші підрядники з озеленення, і ця компанія — одна з найкращих.
Як з’явилася ідея Jack House, і хто працював над його концепцією?
Jack House розташований у центрі міста, де відбуваються всі події: ресторани, клуби, серце Києва. Якщо Royal Tower ми позиціонували як будинок для більш дорослих людей (назва «Королівська вежа» говорить сама за себе), то Jack House створювався для сучасної молоді. Ми хотіли, щоб мешканці жили в серці міста, і зробили сервіси, які підходять для молодіжної аудиторії: бар, три ресторани, фітнес, спа, хол. Фасад будинку більш футуристичний, сучасний.
Над концепцією працював іноземний архітектор Джон Доу, із яким ми вже співпрацювали на Royal Tower і Taryan Towers. Я знайшов його на MIPIM — щорічній виставці нерухомості в Каннах. Він вніс західне бачення в проєкт, що зробило Jack House унікальним.
Скільки коштувало реалізувати Jack House?
Будівництво квадратного метра в преміальному сегменті обходиться приблизно в 1000 доларів плюс ціна землі та адміністративні витрати. У підсумку собівартість становить близько 1300 доларів за квадратний метр. Площа Jack House — близько 20–22 тисяч квадратних метрів. Якщо помножити 20 000 на 1300, вийде собівартість.
Квартири в Jack House зараз коштують близько 3000 доларів за квадратний метр. Ті, хто купував їх на початковому етапі за 1800 доларів, через 2–3 роки могли подвоїти свої вкладення.
Як з’явилася ідея Taryan Towers?
На ділянці, де будуються Taryan Towers, потрібно було звести будинок. Я запросив архітектора, з яким ми дружимо. Він надіслав начерк одного будинку, намальований олівцем, у формі, що нагадує римський Колізей. Мені сподобався хід його думок. За два тижні він показав детальніші ескізи. Я поїхав на будмайданчик, подивився ділянку й зрозумів, що його ідея не підходить, бо ділянка розташована інакше. Ми розвернули проєкт, і нова версія виявилася навіть кращою за початкову.
На цей «скелет» ми почали «нарощувати м’язи». Архітектор пропонував нові ідеї, ми їх покращували, і так дійшли до фінальної версії. Перша вежа буде здана наступного року.
Особливість Taryan Towers — бігова доріжка, що з’єднує вежі. Це моя ідея, а не архітектора. Він відповідав за фасад, а функціональність ми розробляли з командою. Ми проводили фокус-групи, щоб зрозуміти, що потрібно мешканцям. Taryan Towers — це будинок із центральним кондиціонуванням, сервісами, як у готелях: фітнес-центр, ресторани, супермаркет, дитячий садок, парк, музей майбутнього, бігова та прогулянкова доріжки, торговий центр.
Складнощі були в унікальній архітектурі (кожен поверх відрізняється від попереднього) і технічній реалізації. Кожен напрям — фітнес, ресторани, супермаркет — має свою інфраструктуру. Об’єднати все в одному місці, щоб воно працювало якісно й ефективно, було непросто. На будмайданчику щодня виникають нові виклики.
Яке основне досягнення Taryan Group?
Я вважаю, що ми підняли рівень будівельних проєктів в Україні. Раніше будинки були різної якості, але комплексний підхід, коли в одному будинку є різні сервіси, почали впроваджувати ми. Royal Tower став першим таким будинком, а Taryan Towers розвиває цю ідею. Ми хочемо створити «місто в будинку», де людина знайде все, що їй потрібно.
Інші компанії почали повторювати наш підхід, і зараз це стало трендом. Близько 70% нових преміум-проєктів у Києві реалізуються з сервісами. Це наш внесок в інновації. Як казав Стів Джобс, інновація відрізняє лідера від відстаючого. Поки інші копіюють, ми вигадуємо щось нове.
Які знання, отримані на MBA, ви застосували в бізнесі?
На MBA я отримав багато знань, як у школі. Наприклад, англійська, яку я відточував в Америці, допомагає спілкуватися з архітекторами та партнерами.
Конкретний приклад: на уроці фінансів ми вивчали еластичність ціни. Це коли за продукт за 100 гривень готові платити 1000 людей, за 150 гривень — 800 людей, а за 160 гривень — лише 50. Ціна, після якої попит різко падає, називається точкою еластичності.
У «Царському» ми проводили опитування мешканців, скільки вони готові платити за спортивно-оздоровчий комплекс: 3000, 4000 чи 6000 гривень. Із 200–300 опитаних 80% сказали, що хочуть саме такий комплекс. 90% із них були готові платити 3000 гривень, 70% — 4000 гривень, а 6000 — лише 10%. Ми визначили точку еластичності й установили ціну, щоб залучити максимум клієнтів.
MBA дала мені багато інструментів, але виділити щось одне складно. Це як запитати, які шкільні знання я застосовую в житті.
Як ви захищаєте свій бізнес?
Зараз приводу захищати бізнес немає, але загалом я вважаю, що найкращий захист — бути відкритою і прозорою компанією. Немає чарівної пігулки для захисту бізнесу, але ключовий фактор — створювати продукт із цінністю для споживача. Чим більше цінності ви приносите суспільству, тим більше суспільство захищатиме вас.
Безпека — складне питання. Прикро, що в 21 столітті доводиться витрачати час на боротьбу з «шкідниками», замість того щоб зосередитися на творенні. Але ситуація поступово покращується. Якщо виникають загрози, ми боремося в межах закону. Наприклад, я записував відео звернення до президента України, щоб привернути увагу до проблеми.
Публічність допомагає. Це як увімкнути світло в темному провулку: якщо навколо багато людей, недоброзичливці відступають.
Що б ви порадили президентові Зеленському змінити в країні?
Я хотів би, щоб у країні були зрозумілі й прозорі правила. Щоб внутрішні бізнесмени та зовнішні інвестори розуміли: якщо ти виконуєш стандарти й показники, тобі не потрібно турбуватися ні про що, крім створення класного продукту. Це дозволило б підприємцям займатися своєю справою, а інвесторам — вкладати більше грошей. Боротьба з корупцією — ключовий крок, який принесе користь усім жителям країни.
Яким ви бачите свій ідеальний день через 20 років?
Я прокидаюся в приватному будинку на березі води — моря чи океану, з гарною природою. Поруч дружина, десь неподалік бігають діти. Дітям, напевно, років десять. Це щаслива сім’я. Я хочу бути хорошим чоловіком і батьком.
Уранці ми з дружиною готуємо легкий сніданок. Я сідаю в ретро-автомобіль сріблястого кольору й їду в науковий центр, який я збудував. Це хмарочос, де кожен поверх присвячений вивченню певної науки. Учені з усього світу приїжджають туди, отримують гранти й працюють над відкриттями: ліками, вивченням паралельних цивілізацій, усім, що допомагає людству розвиватися. Я заходжу на поверхи, дивлюся, що вигадали, які відкриття зробили. Це був би для мене цікавий спосіб життя, який приносить задоволення.
Із дитинства я мріяв бути вченим, досліджувати щось нове. Удень я проводжу час із дружиною, друзями, у гарному настрої, з позитивним настроєм і цікавими відкриттями. Увечері повертаюся додому, до сім’ї.
Що ви цінуєте в жінках?
Доброту серця, веселий норов, почуття гумору. Жінка має бути відданою, надійною. Я повинен бути впевнений, що в складний момент можу на неї розраховувати, що вона не зрадить. Добре, якщо вона достатньо розумна й трохи хитра, щоб не давати мені нудьгувати й підтримувати інтригу у відносинах.
Розкажіть про Dream Big Forum. Навіщо ви його організували?
Ідея Dream Big Forum пов’язана з соціальною відповідальністю Taryan Group. Останнім часом я часто виступаю на форумах і бачу, що людям потрібна мотивація, інформація, досвід. Я подумав, що можу організувати свій форум, де зберу великих мрійників.
Мета не в заробітку. Квитки продаються за нормальною ціною, але прибуток іде на благодійність. Це частина соціальної відповідальності компанії. В умовах війни та складної економічної ситуації багато людей перебувають у пригніченому стані. Форум про мрії потрібен, щоб запалити іскру, щоб люди дивилися не вниз, під ноги, а вгору, на зірки, і йшли до своїх цілей.
Знайомтеся з найкращими експертами для розвитку бізнесу в соціальній мережі Business Match
Як починався ваш перший бізнес — комп’ютерний клуб «Планета X»?
Це довга історія. Усе почалося, коли я навчався в школі. Ми з друзями дізналися, що на вулиці Ломоносова є занедбана нежитлова будівля, де колись за радянських часів була дискотека. Приміщення було в жахливому стані, але розташовувалося в непоганому місці. Мені тоді було 15 років. Ми з компанією хлопців вирішили взятися за цей проєкт. Нам вдалося домовитися про приміщення — його нам дали, щоб ми приводили його до ладу. Грошей було обмаль, на кишенькові кошти ми купували фарбу, валики, матеріали. Разом із друзями та моєю дівчиною ми фарбували, ремонтували, приводили будівлю до порядку.
Спочатку ми хотіли зробити дискотеку. Розуміння, як вести бізнес, у нас не було. Ми вважали, що головне — відремонтувати приміщення, поставити діджея, звук, людину на вході для продажу квитків, і все запрацює. За пару місяців приміщення вже почало виглядати пристойно, хоча роботи ще було багато. Ми домовилися з друзями не розповідати батькам, бо вони б нам не дозволили займатися таким проєктом. Але один із товаришів пробовкнувся, його батьки повідомили решту, і одного дня, коли ми фарбували стіни, прийшла делегація на чолі з моїм батьком.
Батько сказав: «Що ви робите? Дах протікає, район поганий, це не те». Загалом, нам заборонили продовжувати. Ми намагалися заперечувати, казали, що вклали купу часу й сил, що нам нічого ні від кого не треба. Але батько наполіг: «Пообіцяй, що не займатимешся цим. Закінчи навчання, зосередься на ньому, а потім я дам тобі нормальне приміщення, і ти зробиш клуб». Пропозиція була привабливою, і я погодився.
Я закінчив ліцей, і батько дав приміщення, але воно виявилося непридатним для дискотеки. Це було цокольне приміщення на вулиці Ахматової, з маленькими кімнатами, цегляними стінами та величезними перекриттями. Для клубу потрібен великий відкритий простір, а тут це було неможливо. Я почав думати, що робити. У мене був друг, у якого вже був комп’ютерний клуб. Він розповів, як це працює: скільки коштує година гри, які тонкощі й нюанси бізнесу, хто потрібен — бухгалтер, адміністратор тощо. Він дав повний розклад.
Я зрозумів, що це приміщення ідеально підходить для комп’ютерного клубу. Район був оточений житловими будинками, потенційних клієнтів було багато. Ми найняли хлопців, які добре фарбували, оформили приміщення в стилі планет — назвали клуб «Планета X». Купили комп’ютери й відкрили клуб. Це став мій перший бізнес, і він добре працював. Через 10 років я продав його майже за мільйон доларів. Це був успішний проєкт.
Скільки вам було років, коли ви заробили свої перші 100 доларів, і як це сталося?
Перші 100 доларів я заробив, напевно, ще в ліцеї. У нас у ліцеї була своя грошова одиниця — ліцейський грант. Це була внутрішня валюта, за яку можна було купувати цукерки, колу, фанту в барі, брати відеокасети в прокат або навіть купувати оцінки на аукціоні наприкінці чверті. Гроші видавали за хороші оцінки та інші досягнення.
Я думав, який бізнес відкрити, і згадав, що мені подарували дитячу рулетку, схожу на казино. Я вирішив відкрити казино. Мені тоді було, напевно, 14 або 15 років. Мені сказали, що це нестандартний бізнес, і замість звичайних 10% податків я повинен платити 30%. Я погодився.
Один хлопець програв велику суму. У нас був порядок: якщо в людини не вистачало грошей, вона могла позичити в шкільному банку з відсотками. Але ліміту не було. Цей хлопець прийшов, поставив на червоне, виграв, пішов. Наступного дня повернувся, знову поставив на червоне, виграв 2000 грантів, потім 4000, і так до 8000. Це було більше половини бюджету всього ліцею.
Міністр фінансів ліцею відмовлялася зараховувати мені ці 8000, казала, що це незаконно. Ми домовилися на половину — 4000 грантів. У мене залишалося пів року навчання, і з цими грошима я міг дозволити собі багато. У барі цукерки коштували, наприклад, 10 грантів. Я пригощав усіх, допомагав молодшим класам, давав спонсорську допомогу. На дошці оголошень у школі висіли вірші та подяки від молодших класів за мою підтримку.
Учителі мене не дуже любили за поведінку, але батьки інших учнів знали мене як найбагатшого ліцеїста. На одних зборах, де навчалися діти політиків і бізнесменів, мене показали на великому екрані як найбагатшого учня ліцею. Це була дорога школа, рік навчання коштував близько 10 000 доларів. Я був дуже задоволений собою.
Хто шукає ментора, щоб заробляти більше, — пишіть фаундеру Business Match Андрію Остапчуку.
Як комп’ютерний клуб приносив 25 000 доларів чистого прибутку на місяць?
У клубі було близько 80 комп’ютерів. Година гри коштувала приблизно 6 гривень, що за тодішнім курсом (приблизно 5 гривень за долар) дорівнювало приблизно 1 долару. Якщо помножити 80 комп’ютерів на 1 долар за годину, виходить 80 доларів за годину. За зайнятості 10 годин на день — 800 доларів на день. За 10 днів — 8000 доларів, за 20 днів — 16 000 доларів, за 30 днів — 24 000 доларів.
Були витрати: адміністратор, бухгалтер, податки (ми працювали на єдиному податку). Але ці витрати покривав бар, де продавалися чипси, кола та інші дрібниці. У підсумку чистий прибуток становив близько 25 000 доларів на місяць.
Які ключові уроки ви отримали від свого батька?
Найважливіше, чому я навчився у батька, — це те, що будь-яке питання має бути вирішене. Якщо є проблема, неважливо, хто винен і чому. Важливо лише, чи вирішено питання. Якщо вирішено — молодець, якщо ні — не молодець. Це сувора реальність бізнесу, і я вважаю цей урок дуже цінним.
Ще одна якість успішного бізнесмена — залишатися на плаву попри все. Економічні, політичні, будь-які інші потрясіння можуть відбуватися навколо, але лідери — це ті, хто зберігає стійкість. Це те, що я хочу передати глядачам.
Як з’явилася ідея проєкту «Царський», і що було найскладнішим у його реалізації?
Ідея «Царського» з’явилася в 2007 році. У мене були абонементи в 2–3 різних клуби. В одному був хороший банний комплекс, в іншому — басейн, у третьому — зручне розташування в центрі. Я помітив, що ціни високі, а гідного продукту, де все зібрано в одному місці, немає. Хотілося, щоб можна було прийти в одне місце й отримати якісний сервіс за всіма напрямками, що цікавлять.
Я поїхав до Америки на навчання за програмою MBA. Жив у Маямі два роки, і це змінило мій спосіб життя. Там я міг приділити час собі: читав книги, які відкладав, займався спортом, правильно харчувався, відвідував хороші ресторани та фітнес-центри. Спосіб життя в Маямі був розміреним, спортивним, розслабленим. Я подумав, що було б круто перенести це до Києва, наскільки це можливо.
Перебуваючи в Америці, я вирішив створити свою компанію, яка займатиметься амбітними та інноваційними девелоперськими проєктами. Я сидів на балконі 39-го поверху з видом на місто, читав книги, думав про майбутнє. Мені скоро мало виповнитися 30 років, і я розумів, що вже не хочу бути просто менеджером-виконавцем. Мені було некомфортно в цій ролі, я її переріс. Я хотів реалізовувати свої проєкти, які вважав потрібними, і відповідати за них.
«Царський» став першим проєктом моєї компанії Taryan Group, її візитівкою. Я вкладався в нього серйозно, не лише як у бізнес-проєкт, а й як у спосіб заявити про себе. Звісно, я планував, скільки вкладу і скільки зароблю, але для мене було особливо важливо, щоб проєкт вийшов якісним.
Найскладніше в реалізації «Царського» — кожен квадратний метр відрізняється від іншого. Будівництво «Царського» складніше, ніж будівництво висотного будинку. У будинку поверхи повторюються, а в «Царському» усе унікальне: гаряча йога, снігова кімната, киснева кімната, спа, басейни, сауни, ресторани. У кожного напряму своя технологія та бачення. Ми їздили по світу з архітектором, вибирали найкраще, що є, надсилали фотографії, обговорювали ідеї.
Найбільша складність була з фінансуванням. Ми зверталися приблизно до 15 банків, щоб отримати кредит. У мене була красива презентація з нашою ідеєю, але цього було замало, щоб переконати банки. Зрештою один банк погодився, але дав менше грошей, ніж ми просили. Довелося перебудувати проєкт. Спочатку «Царський» планувався як membership-клуб із номерами для ночівлі, рестораном та іншими приміщеннями. Через обмежений бюджет ми почали з фітнес-центру, а потім поступово відкривали інші зони.
Зараз клуб повністю зайнятий, ми підвищуємо ціни й змінюємо систему оплати, щоб обмежити кількість членів клубу. Це потрібно, щоб люди відчували лакшері-атмосферу, не стояли в чергах за тренажерами. Фінансово «Царський» окупився, бо дозволив заявити про Taryan Group і запустити інші проєкти, які вже принесли більше, ніж було вкладено в «Царський».
Яку суму кредиту ви отримали для «Царського», і на яких умовах?
Ми отримали кредит на 10 мільйонів доларів під 11% річних плюс LIBOR, який становив близько 1%. Загалом — близько 12% річних.
Знайомтеся з найкращими фінансовими експертами в соціальній мережі для підприємців Business Match.
Як з’явилася ідея Royal Tower, і що було найскладнішим у його реалізації?
Я розумів, що в Києві потрібно будувати не звичні будинки, а проєкти світового рівня, як у Маямі чи Нью-Йорку. Royal Tower — це житловий комплекс із сервісами, де людина не обмежена стінами своєї квартири. Ми зробили великий хол-лобі з баром, де мешканці можуть спілкуватися з гостями, спа, фітнес, ресторан для мешканців.
Найскладніше було в проєктуванні, будівництві та отриманні дозвільної документації. Наприклад, ми піднімали дерева на 30–31-й поверх краном. Це було складно, бо раніше ніхто в Києві цього не робив. Ми працювали з компанією, яка займалася озелененням, але їхня якість нас не влаштувала. Після тендеру ми вибрали іншу компанію, яка виконала роботу на високому рівні. Зараз в Україні є хороші підрядники з озеленення, і ця компанія — одна з найкращих.
Як з’явилася ідея Jack House, і хто працював над його концепцією?
Jack House розташований у центрі міста, де відбуваються всі події: ресторани, клуби, серце Києва. Якщо Royal Tower ми позиціонували як будинок для більш дорослих людей (назва «Королівська вежа» говорить сама за себе), то Jack House створювався для сучасної молоді. Ми хотіли, щоб мешканці жили в серці міста, і зробили сервіси, які підходять для молодіжної аудиторії: бар, три ресторани, фітнес, спа, хол. Фасад будинку більш футуристичний, сучасний.
Над концепцією працював іноземний архітектор Джон Доу, із яким ми вже співпрацювали на Royal Tower і Taryan Towers. Я знайшов його на MIPIM — щорічній виставці нерухомості в Каннах. Він вніс західне бачення в проєкт, що зробило Jack House унікальним.
Скільки коштувало реалізувати Jack House?
Будівництво квадратного метра в преміальному сегменті обходиться приблизно в 1000 доларів плюс ціна землі та адміністративні витрати. У підсумку собівартість становить близько 1300 доларів за квадратний метр. Площа Jack House — близько 20–22 тисяч квадратних метрів. Якщо помножити 20 000 на 1300, вийде собівартість.
Квартири в Jack House зараз коштують близько 3000 доларів за квадратний метр. Ті, хто купував їх на початковому етапі за 1800 доларів, через 2–3 роки могли подвоїти свої вкладення.
Як з’явилася ідея Taryan Towers?
На ділянці, де будуються Taryan Towers, потрібно було звести будинок. Я запросив архітектора, з яким ми дружимо. Він надіслав начерк одного будинку, намальований олівцем, у формі, що нагадує римський Колізей. Мені сподобався хід його думок. За два тижні він показав детальніші ескізи. Я поїхав на будмайданчик, подивився ділянку й зрозумів, що його ідея не підходить, бо ділянка розташована інакше. Ми розвернули проєкт, і нова версія виявилася навіть кращою за початкову.
На цей «скелет» ми почали «нарощувати м’язи». Архітектор пропонував нові ідеї, ми їх покращували, і так дійшли до фінальної версії. Перша вежа буде здана наступного року.
Особливість Taryan Towers — бігова доріжка, що з’єднує вежі. Це моя ідея, а не архітектора. Він відповідав за фасад, а функціональність ми розробляли з командою. Ми проводили фокус-групи, щоб зрозуміти, що потрібно мешканцям. Taryan Towers — це будинок із центральним кондиціонуванням, сервісами, як у готелях: фітнес-центр, ресторани, супермаркет, дитячий садок, парк, музей майбутнього, бігова та прогулянкова доріжки, торговий центр.
Складнощі були в унікальній архітектурі (кожен поверх відрізняється від попереднього) і технічній реалізації. Кожен напрям — фітнес, ресторани, супермаркет — має свою інфраструктуру. Об’єднати все в одному місці, щоб воно працювало якісно й ефективно, було непросто. На будмайданчику щодня виникають нові виклики.
Яке основне досягнення Taryan Group?
Я вважаю, що ми підняли рівень будівельних проєктів в Україні. Раніше будинки були різної якості, але комплексний підхід, коли в одному будинку є різні сервіси, почали впроваджувати ми. Royal Tower став першим таким будинком, а Taryan Towers розвиває цю ідею. Ми хочемо створити «місто в будинку», де людина знайде все, що їй потрібно.
Інші компанії почали повторювати наш підхід, і зараз це стало трендом. Близько 70% нових преміум-проєктів у Києві реалізуються з сервісами. Це наш внесок в інновації. Як казав Стів Джобс, інновація відрізняє лідера від відстаючого. Поки інші копіюють, ми вигадуємо щось нове.
Які знання, отримані на MBA, ви застосували в бізнесі?
На MBA я отримав багато знань, як у школі. Наприклад, англійська, яку я відточував в Америці, допомагає спілкуватися з архітекторами та партнерами.
Конкретний приклад: на уроці фінансів ми вивчали еластичність ціни. Це коли за продукт за 100 гривень готові платити 1000 людей, за 150 гривень — 800 людей, а за 160 гривень — лише 50. Ціна, після якої попит різко падає, називається точкою еластичності.
У «Царському» ми проводили опитування мешканців, скільки вони готові платити за спортивно-оздоровчий комплекс: 3000, 4000 чи 6000 гривень. Із 200–300 опитаних 80% сказали, що хочуть саме такий комплекс. 90% із них були готові платити 3000 гривень, 70% — 4000 гривень, а 6000 — лише 10%. Ми визначили точку еластичності й установили ціну, щоб залучити максимум клієнтів.
MBA дала мені багато інструментів, але виділити щось одне складно. Це як запитати, які шкільні знання я застосовую в житті.
Як ви захищаєте свій бізнес?
Зараз приводу захищати бізнес немає, але загалом я вважаю, що найкращий захист — бути відкритою і прозорою компанією. Немає чарівної пігулки для захисту бізнесу, але ключовий фактор — створювати продукт із цінністю для споживача. Чим більше цінності ви приносите суспільству, тим більше суспільство захищатиме вас.
Безпека — складне питання. Прикро, що в 21 столітті доводиться витрачати час на боротьбу з «шкідниками», замість того щоб зосередитися на творенні. Але ситуація поступово покращується. Якщо виникають загрози, ми боремося в межах закону. Наприклад, я записував відео звернення до президента України, щоб привернути увагу до проблеми.
Публічність допомагає. Це як увімкнути світло в темному провулку: якщо навколо багато людей, недоброзичливці відступають.
Що б ви порадили президентові Зеленському змінити в країні?
Я хотів би, щоб у країні були зрозумілі й прозорі правила. Щоб внутрішні бізнесмени та зовнішні інвестори розуміли: якщо ти виконуєш стандарти й показники, тобі не потрібно турбуватися ні про що, крім створення класного продукту. Це дозволило б підприємцям займатися своєю справою, а інвесторам — вкладати більше грошей. Боротьба з корупцією — ключовий крок, який принесе користь усім жителям країни.
Яким ви бачите свій ідеальний день через 20 років?
Я прокидаюся в приватному будинку на березі води — моря чи океану, з гарною природою. Поруч дружина, десь неподалік бігають діти. Дітям, напевно, років десять. Це щаслива сім’я. Я хочу бути хорошим чоловіком і батьком.
Уранці ми з дружиною готуємо легкий сніданок. Я сідаю в ретро-автомобіль сріблястого кольору й їду в науковий центр, який я збудував. Це хмарочос, де кожен поверх присвячений вивченню певної науки. Учені з усього світу приїжджають туди, отримують гранти й працюють над відкриттями: ліками, вивченням паралельних цивілізацій, усім, що допомагає людству розвиватися. Я заходжу на поверхи, дивлюся, що вигадали, які відкриття зробили. Це був би для мене цікавий спосіб життя, який приносить задоволення.
Із дитинства я мріяв бути вченим, досліджувати щось нове. Удень я проводжу час із дружиною, друзями, у гарному настрої, з позитивним настроєм і цікавими відкриттями. Увечері повертаюся додому, до сім’ї.
Що ви цінуєте в жінках?
Доброту серця, веселий норов, почуття гумору. Жінка має бути відданою, надійною. Я повинен бути впевнений, що в складний момент можу на неї розраховувати, що вона не зрадить. Добре, якщо вона достатньо розумна й трохи хитра, щоб не давати мені нудьгувати й підтримувати інтригу у відносинах.
Розкажіть про Dream Big Forum. Навіщо ви його організували?
Ідея Dream Big Forum пов’язана з соціальною відповідальністю Taryan Group. Останнім часом я часто виступаю на форумах і бачу, що людям потрібна мотивація, інформація, досвід. Я подумав, що можу організувати свій форум, де зберу великих мрійників.
Мета не в заробітку. Квитки продаються за нормальною ціною, але прибуток іде на благодійність. Це частина соціальної відповідальності компанії. В умовах війни та складної економічної ситуації багато людей перебувають у пригніченому стані. Форум про мрії потрібен, щоб запалити іскру, щоб люди дивилися не вниз, під ноги, а вгору, на зірки, і йшли до своїх цілей.
Знайомтеся з найкращими експертами для розвитку бізнесу в соціальній мережі Business Match
Щоб отримати доступ до всього матеріалу — підпишіться на Business Match.
4.99 $/щомісяця
Понад 150 ексклюзивних матеріалів щомісяця, тисячі архівних статей про бізнес, стартапи та стратегії.
Щоб отримати доступ до всього матеріалу — підпишіться на Business Match.
4.99 $/щомісяця
Понад 150 ексклюзивних матеріалів щомісяця, тисячі архівних статей про бізнес, стартапи та стратегії.
